Що таке смаки публіки і як вони формуються в Україні

Часто в Україні ми стикаємось з апеляцією до смаків публіки у ситуаціях коли канали отримують пропозиції покращити якість свого продукту або зробити більше україномовних програм. Тоді нам кажуть що люди сприймають той продукт який є дуже добре і самі канали не можуть з цим нічого зробити, вони ж бо не владні над смаками людей, а їхнім завданням є задовольняти їх. Ми чуємо, що україномовний продукт, зокрема музика, незатребуваний, бо він малочисленний та й якість його низька, і найголовніше, публіка його не сприймає. Отже постає необхідність розібратися що ж таке смаки цієї публіки на яку так люблять посилатися представники провідних теле та радіо каналів України. 

Торкнемося ми саме культурного смаку, який можна розглядати як прояв культурного розвитку окремої особистості в результаті якого вона здатна або нездатна сприймати інформаційний та культурний продукт певного рівня. Простіше кажучи, людина яка звикла слухати оперні арії, ходити до театру та насолоджуватися інтелектуальним кіно навряд чи отримає задоволення від прослуховування російського репу, Бі-2 чи перегляду фільму "Брат", і навпаки. Прикладаючи до ситуації яку ми розглядаємо можна сказати, що людина яка звикла до російськомовного культурного продукту не сприйматиме україномовний, а той хто звик до низькопробного медійного продукту не сприйме справді якісного. Звідси випливає необхвність розібратися яким же чином в Україні формується культурний грунт для сприйняття російськомовного і низькопробного? Адже смаки формуються на підставі набутого досвіду сприйняття певної інформації.

На моє переконання, український споживач ще не сформував власної культури сприйняття культурного продукту, оскільки з молоком матері більшість дітей вбирали те, що лунає з багатьох наших FM-станцій та виринає з екранів телевізорів, а виринають звідти часто негарні речі. Справа в тому чи винні в люди в тому, що вони є лише бездумними поглиначами сміття нашого медійного та "культурного" простору. Насправді ситуація коли багато людей висловлює незадоволення забороною шансону, наприклад у Тернополі виникла штучно через те, що далеко не усі люди мають нормальні радіоприймачі, які б ловили українські радіостанції (російські чи спонсоровані росією ловлятьлся добре), а про кабельне телебачення досі багато хто лише мріє. Люди фізично позбавлені доступу до якісного інформаційного та культурного продукту, який Можливо і Реально знайти на просторі світових та українських ЗМІ. 

Саме з огляду на описану нами ситуацію можна зробити висновок, що у багатьох людей просто не може існувати розвиненого культурного смаку, оскільки вони приречені сприймати те, до чого мають доступ (кожен бо хоче користуватись такими  благами цивілізації як ТБ або радіо). Можливо саме тому жителі Донбасу і Криму так легко піддалися на пропагандистські маніпуляції кремля, адже там навіть проводове радіо було російське, а нашій державі до цього не було діла. Втім, це зовсім інша тема. Важливо одне - смаки публіки в Україні у більшості формують саме ті, хто посилається на публіку у виробленні культурного та інформаційного продукту, насправді не питаючи людей про це. Нам безальтернативно нав'язують низькоякісний та російськомовний продукт. В умовах відсутності культурного смаку у більшості українського суспільства держава має взяти на себе функцію якщо не регулятора і караючого органу щодо провіних українських медіаресурсів, які вперто зросійщують та опускають культурний рівень своїх передач, то принаймні вести серед людей просвітницьку роботу, хоча б за допомогою соціальної реклами. Але в наших умовах серйозно сподіватися на державу не доводиться, і саме тому, кожен хто може підказати іншим правильний шлях розвитку - повинен це робити, незважаючи на те чи він вчитель у школі, чи викладач в університеті, чи просто небайдужа людина.

Навіяно відвідинами лікаря

Порятунок хворих справа рук самих хворих)

Чи можлива в Україні політологія?

Політологія досить популярна зараз наука, особливо затребувана у нашій державі зараз оскільки процеси, які відбуваються у наші дні дуже динамічні, і на наше становище зараз впливає політика багатьох країн - від далекого заходу до далекого сходу. Політику майже усіх політичних гравців нашим політологам варто оцінювати і аналізувати. Слава Богу у цивілізованому світі, серед великих геополітичних гравців є досить прозорі правила гри, які дозволяють робити їхні кроки більш прогнозованими, оскільки саме прогнозованість забезпечує мир у нашому дуже нестабільному і динамічному світі.

Єдина проблема виникає на внутрішньополітичній арені. На жаль, поки що немає прогнозованості дій наших політиків. Саме тому, до речі, виникають акції як сьогоднішня від Азову. Ні в кого нема розуміння нашої політичної стратегії. Якщо ніхто не розуміє кроків наших політиків, то яким чином їх можна науково аналізувати? Як можна науково аналізувати нічні походеньки різних політиків до адміністрації президента з пакетами невідомого вмісту? Очевидно ніяк. То чи можлива політологія в Україні? Звісно можлива, але висновки науковців грунтуються на загальних уявленнях про політичні процеси у цивілізованих країнах, а тому не можуть бути істинними у такій країні як наша, де політична культура знаходиться на "печерному" рівні. Українська політологія зараз так само точна як і астрологія. Лише тоді коли аксіомою політології стане те, що у нашій державі панує беззаконня і таємні договорняки вона зможе претендувати на істинність.

Закони розвитку

Нещодавнє призначення пана Юрія Луценка на посаду генпрокурора навіяло на думку, що дарма усі активісти та просто небайдужі люди сподіваються щось виправити в нашій державі. Звичайно їхні зусилля не марні, бо вони єдині показують волю до боротьби там де інші вже збайдужіли і пливуть за течією або просто їдуть з країни остаточно розчарувавшись у ній.

Чому дарма? Бо нинішня українська держава це постсовковий труп, що розкладається, а отже і воскресити його не можна. Призначення пана Юрія показує, що усе в цьому світі має відбуватися природньо. Кожен організм проходить стадії народження, розвитку та смерті, не є винятком і політичні системи. Нинішня політична система зараз перебуває на стадії смерті і остаточного розпаду і нікому не під силу прискорити або зупинити його, цей процес просто йде. Єдине що залишається нам це морально готуватися до важких часів, бо зовсім скоро почнуться муки народження нової української політичної нації. 

Критичне мислення (український контекст)

Протягом століть сумнів проголошувався головним принципом пізнання істини. Ще Сократ почав піддавати сумніву будь-які теорії своїх сучасників які претендували на абсолютну правоту, а через багато століть потому Декарт прямо говорив про сумнів як головну умову пізнання істини.

В часи Сократа та Декарта лише обмежена група мислителів цікавилася питаннями істини, філософія була справою привілейованих, зараз ситуація дещо інша. В умовах глобалізації та технізації те, що раніше було доступне лише елітним прошаркам сумпільства стає звичним для мас. Відповідно люди мають доступ до найрізномантініших філософських ідей та ідеологічних шаблонів, які впливають на їхнє життя.

Україна постає унікальною в контексті проблеми критичного мислення та сприйняття інформації, оскільки стикається з дуже сильною російською інформаційною агресією, яка часто лунає не лише з російських ЗМІ та сайтів, а й з українських також. Також наші громадяни піддаються впливам різноманітних ЗМІ підконтрольних бізнес-групам, кожна з яких має особливі інтереси і всіляко пропагує їх користуючись усіма наявними засобами пропаганди.

В такий час кожному громадянину України життєво необхідно користуватися в житті принципом, якого в давнину свідомо дотримувалися лише філософи, принципом сумніву, який є компонентом критичного мислення. В умовах постійної інформаційної напруги, яка пророджує психологічну і навіть фізичну нестабільність індивіда необхідно дуже перебірливо і спокійно підходити до сприйняття інформаціного продукту. При цьому нам усім варто розуміти, що наші інформаційні джерела часто мають на меті не сповіщення інформації та формування обізнаного і мислячого суспільства, а навпаки - взяття його під інтелектуальний та психологічний контроль.