Чому філософія це в першу чергу практика?

Часто в українському суспільстві прийнято критикувати філософію, називаючи її не інакше як "словоблуддям", яке не приносить ніякої користі та не варте витраченого часу. Можна досить довго розбиратися у причинах такого ставлення. Можливо вони ховаються десь у нетрях радянської дійсності з її пропагандою праці заради праці.

То чому ж все таки філософія це практика? Тому що вона займається осмисленням навколишнього буття починаючи від абсолютного буття і закінчуючи особистим, починаючи від духовного і закінчуючи матеріальним. Зазвичай духовне й матеріальне, абсолютне і одиничне розглядаються у нерозривній єдності адже неможливо розуміти ціле без окремішнього а одиничне без загального, так як неможливо збагнути наслідки, не усвідомивши їхніх причин. Коротше кажучи філософія рефлексує над усіма вимірами буття які оточують людину, а також над буттям окремих людей. Її орієнтованість на буття не може бути лише теоретичною, тому що будь-яка теорія неминуче призводить до практичного втілення, яке може бути вдалим чи ні. Філософія це з'ясування причин певних явищ, задавання питань чому щось у цьому світі проявляє себе так, а не інакше. Усе це призводить до вироблення певної картини світу, яка впливає на життя не лише індивіда, а й усього людства, але звичайно цей вплив не такий очевидний як вплив молотка у наших руках, наприклад, на цвях, а тому філософія в Україні залишається малопопулярною і ставляться до неї швидше з терплячим презирством ніж з повагою, що безумовно глобально призводить до дуже болючих для нас з вами наслідків.

Гібридної війни не існує

Зараз у зв'язку з російською агресією проти України ми часто чуємо стурбовані розмови про гібридну війну про те як це важко як це складно протистояти тим хто не визнає ніяких домовленостей, робить одне а каже зовсім інше, вводить війська на територію нашої країни, але видає їх за міфічних ополченців.
Справді як ми можемо протистояти тому чого нема? Це ж абсурд.Як ми можемо домовлятися про мир з тими кого не існує? Здоровий глузд цього не витримує. Не дивно що у нашому суспільстві як ніколи раніше панує страх, невпевненість і невизначеність. Ми начебто воюємо, але з ким і за що ніхто точно не каже: "бо гібридна війна вимагає гібридної інформполітики" скажуть нам.
Отже коротко ми розібралися що зараз робиться з нами в контексті "гібридної" війни і чому це відбувається. Але давайте задумаймось хто задає нам дискурс гібридної дипломатії, гібридної інформаційної політики, гібридної війни? Мабуть не Україна, правда ж? Росія ж без оголошення розпочала проти нас війну, захопивши Крим? Це ж вона зараз видає свою армію за ополченців на Донбасі? Отже це саме їй вигідно створювати скрізь атмосферу невизначеності адже не бачачи супротивника українське суспільство починає демобілізуватися. Я думаю кожен погодиться що зараз у 2016-му році і близько нема того патріотичного піднесення яке було ще 2 роки тому.
Тепер давайте трохи проаналізуємо що ми кожного дня чуємо з українських телеканалів "так звані ополченці", "так звані ДНР-ЛНР", "голова невизнаних ДНР-ЛНР Плотницький і Захарченко", "як інтегрувати Донбас в Україну?", "як повернути людей Донбасу?". Усі ці фрази навіть попри те, що поряд  вищеназваними іменами вживається слово "так званий" всеодно вводять до лексикону рядових громадян України назви цих самих невизнаних республік ще більше заплутуючи людей. А багаторазові повторення про те як інтегрувати людей Донбасу до українського суспільства створюють зайве уявлення про те, що існують якісь міфічні "люди донбасу", який треба інтегрувати в Україну (то може вони й не Українці?). Добре, критику ми висловили. Що ж робити далі? Перш за все на наших каналах повинні взагалі перестати згадувати слово гібридна війна як таке, що нав'язане нам ворогом і як та система координат в якій ми на даний час зазнаємо поразки за поразкою. По-друге - не вводити людей в оману називаючи окуповані території якимись абревіатурами, які знову ж таки придумані в Росії, а тим більше розповідаючи про якихось там голів цих територій. Єдине що має звучати в контексті окупації це "території Донбасу окуповані російськими військами", а також прізвища генералів, які командують військам на анексованих територіях (розвідка ці дані має).
Варто нам усім зрозуміти, що українське суспільство зараз потребує біполярної картини світу де є чітке добро і чітке зло, інакше ми програємо. Називаючи ворога ворогом і відмовившись від нав'язаних нам силою рамок думання ми почнемо грати у свою гру яка може принести нам перемогу.